Кажуть, футбол з легкістю долає кордони. А як щодо кордонів КНДР - найбільш закритої країни нашого часу?
Більшість із нас знає КНДР як таємничий заповідник комунізму, всуціль оповитий страшними легендами. Мейнстримні ЗМІ не допомагають - вони згадують про Північну Корею лише тоді, коли бачать нагоду осідлати хвилю хайпу. Заголовки про стандартизацію чоловічих зачісок чи зустріч Трампа з Кім Чен Ином - це саме те, що треба у такому випадку. Тож знайти змістовні матеріали про життя північнокорейського народу не так вже й легко. Про тамтешній футбол - тим більше.
Світовій громадськості, передусім, відомо те, що збірна КНДР двічі виступала на Чемпіонаті світу - у 1966 та 2010 роках. Якщо на турнірі в ПАР корейці провалились, не набравши жодного очка на груповому етапі, то свою першу появу на світовій арені збірна провела блискуче. В Англії "Чхолліма" (прізвисько збірної, походить від назви міфічного корейського крилатого коня) вийшли з нелегкої групи, де суперниками були збірні СРСР (0:3), Чилі (1:1) та Італії (1:0). Перемога над італійцями, дворазовими чемпіонами світу, стала справжньою сенсацією. В 1/4 фіналу корейці натрапили на збірну Португалії з її легендарним Еусебіу, та навіть у цьому матчі були близькими до сенсаційної перемоги, забивши одразу три м'ячі на старті зустрічі! І хоч португальці зуміли відігратись із 0:3, перемігши з рахунком 5:3, північнокорейські футболісти залишили помітний слід у світовому футболі.
Із 1966 роком пов'язана одна з найбільших футбольних легенд КНДР - кажуть, що гравців тієї прекрасної команди на батьківщині відправили до таборів за гучну вечірку після перемоги над Італією. Втім, британський режисер Деніел Гордон у власній стрічці "The Game оf Their Lives" спростовує це.
Національна збірна завжди була в центрі футбольного життя КНДР, адже слугувала для комуністичних вождів вітриною на міжнародній арені. Саме тому провідні футболісти країни проводять більшість часу у таборі національної команди. Йорн Андерсен, колишній тренер збірної КНДР, розповідав про ці відмінності так: "У нас щодня дворазові тренування. На вихідні ми відпускаємо гравців у їхні клуби, аби дати їм ігрову практику. Я думаю, що це єдина країна світу, де можна так працювати зі збірною". До речі, Андерсен став першим тренером-іноземцем у Північній Кореї, очоливши тамтешню збірну у 2016 році. Йому навіть дозволяли давати інтерв'ю японським ЗМІ (КНДР традиційно вважає Японію найбільшим ворогом). Саме у цих інтерв'ю норвезький тренер хвалив північнокорейське керівництво та пояснював поганий імідж країни "перебільшеннями ззовні".
Варто також відзначити, що в КНДР розвивають і жіночий футбол. Місцева збірна виступає навіть краще, ніж чоловіча, здобувши Кубок Азії аж тричі - у 2001, 2003 та 2008 роках. Досягненням вважається також вихід у чвертьфінал Кубка світу 2007 року. Втім, є у жіночої команди й своя негарна історія: у 2011 році корейські футболістки втрапили у допінг-скандал, втративши призові за участь у тогорічному Кубку світу та отримавши бан на наступний відбірковий цикл.
"Під час перебування в КНДР у нас було чимало цікавих зустрічей. Особливе враження на нас справили працелюбність та ентузіазм корейського народу, його успіхи в будівництві нового життя", - казав у 1974 році тренер львівських Карпат Ернест Юст. Так, зелено-біла команда мала нагоду побувати у Північній Кореї і, попри офіційні заяви, не надто цьому раділа. Не маючи можливості відмовитись від поїздки (все вже вирішили у Москві), наші хлопці провели два важкі тижні на території "дуже розвинутого соціалізму". Дивувало українців майже все: від своєрідного трактування корейцями футбольних правил (заміни вони проводили в необмежених кількостях прямо посеред гри) і до місцевого харчування (у той час ходили чутки, що людей годують м'ясом здохлих собак, відтак залишалось їсти лише рис).
Перші свої матчі на корейській землі Карпати програли - два по 0:2. Але адаптувавшись до грунтових полів (яка там трава!) і місцевого суддівства, "леви" здобули дві перемоги, також із рахунками 2:0. Останній матч наша команда звела унічию - 2:2. Лев Броварський, легенда Карпат та учасник тих матчів, пізніше згадував: "Місцеві футболісти були чудово підготовлені функціонально і немов роботи носилися по полю весь матч на максимальній швидкості. Раніше я собі навіть уявити не міг, що людина здатна так довго і так швидко бігати".
Окрім можливості побачити в дії корейських футболістів, "карпатівці" отримали нагоду побачити й побут жителів КНДР. "Всі одягнуті однаково: чоловіки - в костюмах кольору хакі і білих сорочках; жінки - в такі ж білі блузки і сині спідниці. Пам'ятаю добре, що на трибунах було незвично багато жінок, але це чомусь аж ніяк не тішило", - розповідав про місцевих уболівальників Лев Броварський. Інші гравці відзначали у своїх спогадах дуже незатишну атмосферу, котру створювали аж надто "соціалістичні" будинки, постійний нагляд спецслужб, порожні крамниці та вже згадані проблеми з харчуванням. Навіть у порівнянні з СРСР, реалії КНДР були вражаючими.
Клубний футбол у Північній Кореї, як ми вже зрозуміли, явище другорядне. Але й воно має свої цікавинки. У вищому дивізіоні вони мають 13 команд (окрім того, є ще два нижчі дивізіони). З 1977 року футболісти офіційно стали професіоналами, себто отримують за свою роботу платню.
Система внутрішніх змагань у КНДР ніколи не була простою. За календарний рік встигали проводити кілька окремих турнірів з різним ступенем офіційності. Лише у 2017 році чемпіонат набув більш звичного вигляду, проходячи у два кола.
Найуспішнішим у Північній Кореї є клуб 25 квітня, що належить армії (аналог радянського ЦСКА). Назва клубу походить від дня створення Народної армії. Наразі 25 квітня не входить навіть у сотню кращих команд Азії. Головним ворогом "армійців" традиційно вважається клуб Аммнокан, що належить Міністерству державної безпеки. Іншими головними клубами країни є Кігванча, що українською означає Локомотив, та Пхеньян Сіті - команда Робітничої партії. Одне слово, ніяких Суркісів з Ахметовими.
У сезоні 2018/19 елітні команди КНДР вже зіграли 11 турів. На першому місці йде клуб 25 квітня (у нього ще й дві гри в запасі). Дві кращі команди сезону потраплять до Кубка АФК - другого за важливістю клубного турніру в Азії (в Лігу чемпіонів Азії команди з КНДР не пускають).
Оглядаючи північнокорейський футбол, наперед знаєш, що маєш доступ до вершини айсберга. КНДР - це ніби окрема планета, котру важко не лише вивчити, а й зрозуміти. Нам залишається лише здогадуватись, який сенс вкладають у гру мільйонів там, "за стіною". Але, мабуть, в тому і є шарм футболу - він всюди різний. І проникає навіть туди, де, здавалося б, не проникає нічого.
Коментарі
Дописати коментар